Eclesiological Communitarism of Miroslav Volf
The article analyzes the features of the doctrine of the church of the outstandingProtestant theologian of the early XXI century Miroslav Volf. Volf's understanding of the church as a reality that preceded the emergence of the individual as a Christian means a radical break with liberal Protest...
| Subtitles: | Еклезіологічний комунітаризм Мирослава Вольфа |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Electronic Article |
| Language: | English |
| Check availability: | HBZ Gateway |
| Journals Online & Print: | Drawer...
|
| Fernleihe: | Fernleihe für die Fachinformationsdienste |
| Published: |
HO "Ukrai͏̈ns'ka Asociacija relihijeznavciv"
2020
|
| In: |
Ukrai͏̈ns'ke relihijeznavstvo
Year: 2020, Issue: 91, Pages: 127-150 |
| Further subjects: | B
Church
B theological communitarianism B Ecclesiology B independent evangelical churches B Miroslav Volf B doctrine of the Trinity |
| Online Access: |
Presumably Free Access Volltext (lizenzpflichtig) Volltext (lizenzpflichtig) |
| Summary: | The article analyzes the features of the doctrine of the church of the outstandingProtestant theologian of the early XXI century Miroslav Volf. Volf's understanding of the church as a reality that preceded the emergence of the individual as a Christian means a radical break with liberal Protestant ideas of the church community as created by the voluntary decision of individuals. But Volf does not share the collectivist idea of the church as an organism in which the individual is completely subjugated to the whole. It is established that Volf creates a communitarian model of the church, in which the church community is understood as the unity of diversity. Unity itself has the character of interpersonal relations. Individuals with different charisms in the community interact with each other like the fellowship of the Three in God. Communitarianism in Volf's ecclesiology as a "middle way" between liberal individualism and total collectivism has all the hallmarks of postliberal theological theory. It is proved that Volf's communitarianism became a creative development of Christian personalism of the XX century with its emphasis on the existential freedom of the individual and the importance of interpersonal relations. Volf succeeded in building ecclesiological communitarianism not so much because of his many specific speculations about the organization of church communities, but because of his vision of personalism. Namely, as we noted above, Volf combines the idea of personality as dependent on its relations with other personalities (here he develops Ratzinger's theory) with the vision of personality as an apophatic secret that is higher than all its properties and charisma (here he creatively interprets the theory Zizioulas). Accordingly, a personality that exists in absolute openness to the influences of other personalities on the one hand, and is absolutely unique on the other, makes possible the existence of a communitarian church community. Volf emphasizes that the catholicity (completeness and completeness) of the individual Christian personality is as necessary as the catholicity of the whole church community. The characterization of the individual as a conciliar presupposes not only the traditional ideal of the integrity of all faculties and the charisma of the individual in his intention to communicate with God, but also the vision of the legitimacy of the inner diversity of the individual. The possible complexity of the identity of the individual is almost infinite, and the willingness to accept it in the community - the main feature of Volf's communitarianism. Similarly, every ecclesial community must be ready to accept as Christian all other ecclesial communities, whatever the peculiarities of their identity. It is clear that such an understanding of catholicity is possible only in Protestantism. As Volf rightly points out, Catholicism presupposes that the ecclesial community must be the local embodiment of the common ecclesial identity of the whole structure, and Orthodoxy emphasizes that a separate community is necessarily identical in identity to the common identity of the church through the Eucharist. Volf's communitarianism allows us to describe church communities and their associations as network structures in which all individuals are active actors whose abilities and charisms are important for the constitution of communities. В статті аналізуються особливості вчення про церкву видатного протестантського богослова початку XXI століття Мирослава Вольфа. Розуміння Вольфом церкви як реальності, що передує появі окремого індивіда як християнина означає радикальний розрив з ліберальними протестантськими уявленнями про церковну спільноту як створену добровільним рішенням індивідів. Але Вольф не поділяє колективістського уявлення про церкву як організм, в якому індивід є повністю підкореним цілому. Встановлено, що Вольф створює комунітаристську модель церкви, в якій церковна спільнота розуміється як єдність різноманіття. Сама єдність має характер міжособистісних відносин. Особистості, які мають різноманітні харизми у спільноті, взаємодіють між собою подібно до спілкування Трьох в Богові. Комунітаризм в еклезіології Вольфа як «середній шлях» між ліберальним індивідуалізмом та тотальним колективізмом має всі ознаки постліберальної богословської теорії. Доведено, що комунітаризм Вольфа став творчим розвитком християнського персоналізму XX століття з його наголосом на екзистенційній свободі особистості та важливості міжособистих відносин. Побудова еклезіологічного комунітаризму вдалася Вольфу не стільки завдяки його численним конкретним спекуляціям про влаштування церковних спільнот, скільки завдяки його баченню персоналізму. А саме, як ми констатували вище, Вольф поєднує уявлення про особистість як залежну від її відносин з іншими особистостями (тут він розвиває теорію Ратцингера) з баченням особистості як апофатичної таємниці, яка є вищою за усі свої властивості та харизми (тут він творчо перетлумачує теорію Зізіуласа). Відповідно, особистість, яка існує у абсолютній відкритості до впливів інших особистостей з одного боку, та є абсолютно унікальною з іншого боку, робить можливою існування комунітарної церковної спільноти. Вольф підкреслює, що соборність (повнота і завершенність) окремої християнської особистості так само необхідна, як і соборність всієї церковної спільноти. Характеристика особистості як соборної передбачає не лише традиційний ідеал цілісності всіх здібностей і харизм особистості у її інтенції до спілкування з Богом, а й бачення легітимності внутрішньої різноманітності особистості. Можлива складність ідентичності особистості практично є нескінченною, і готовність її прийняти у спільноті – головна риса комунітаризму Вольфа. Аналогічно, кожна церковна спільнота повинна бути готовою прийняти як християнські усі інші церковні спільноти, якими б не були особливості їх ідентичності. Зрозуміло, що таке розуміння соборності можливе лише у протестантизмі. Як правильно відмічає Вольф, католицизм передбачає, що церковна спільнота має бути місцевим втіленням загальної церковної ідентичності, яку має вся структура, а православ’я наголошує на тому, що окрема спільнота за ідентичністю з необхідність тотожна загальній ідентичності церкви вже завдяки звершенню євхаристії. Комунітаризм Вольфа дозволяє описати церковні громади та їх об’єднання як мережеві структури, в яких усі особистості є активними суб’єктами, чиї здібності та харизми є важливими для конституювання спільнот. |
|---|---|
| ISSN: | 2617-9792 |
| Contains: | Enthalten in: Ukrai͏̈ns'ke relihijeznavstvo
|
| Persistent identifiers: | DOI: 10.32420/2020.91.2147 |