Covenants as an echo of the Eucharist. Typos of Lord’s Supper in the Old Testament
The article uses typological understanding of the Lord's Supper to analyze Old Testament text. Intertextual hermeneutics, which connects the lexical units of various parts of texts for comprehensive understanding allowed to see an echo of the Eucharist in Old Testament. One of the most expressi...
| Nebentitel: | Заповіти як відлуння Євхаристії. Вивчення типосів євхаристійної чаші у Старому Заповіті |
|---|---|
| 1. VerfasserIn: | |
| Medienart: | Elektronisch Aufsatz |
| Sprache: | Englisch |
| Verfügbarkeit prüfen: | HBZ Gateway |
| Journals Online & Print: | Lade...
|
| Fernleihe: | Fernleihe für die Fachinformationsdienste |
| Veröffentlicht: |
HO "Ukrai͏̈ns'ka Asociacija relihijeznavciv"
2020
|
| In: |
Ukrai͏̈ns'ke relihijeznavstvo
Jahr: 2020, Heft: 91, Seiten: 11-44 |
| weitere Schlagwörter: | B
acrifice
B Intertextuality B Lord's Supper B Old and New Testaments B covenant relationships B Eucharistic typos |
| Online Zugang: |
Vermutlich kostenfreier Zugang Volltext (lizenzpflichtig) Volltext (lizenzpflichtig) |
| Zusammenfassung: | The article uses typological understanding of the Lord's Supper to analyze Old Testament text. Intertextual hermeneutics, which connects the lexical units of various parts of texts for comprehensive understanding allowed to see an echo of the Eucharist in Old Testament. One of the most expressive prototypes or typos of the Lord's Supper in the Old Testament is the idea of the Covenants and changing of the covenants. The author analyzes the concept of testament and all cases of using this term in Old Testament texts, and concludes that the word "berith" in the biblical text cannot be identified only with the concept of contract, agreement or union. Also, it cannot be identified only with the concept of law, command or statute. The Testament should be taken holistically, combining different meanings of this concept. In this way, the "berith" describes the idea of a specific agreement, which has the character of a bloody decree. Therefore, on the basis of biblical ideas, the concept of a covenant in a broad sense can be presented as a relationship between God and people, which can be described as a God-initiated contract of a personal-corporate nature, which provides for mutual obligations. This kind of relationship is characterized by a fixed immutability and is accompanied by signs, evidence and a special memory procedure. Therefore, in the Old Testament period, we can confidently talk only about the Covenant with Noah, Abraham and Moses, who were revealed and showed their inner, spiritual essence in the New Testament of Jesus Christ. Only in these cases did the signs of covenant relations in the narrow sense be revealed, namely: God's initiative, personal-corporate relations, the invariability and obligatory commemorativeness are caused. Other ancient covenants do not contain a complete religious component and are not eucharistic prototypes. An important sign of the typos of the Lord's Supper in the Old Testament is the blood of the covenant. All covenants were accompanied by the shedding of sacrificial blood, which indicated the sacrifice of Christ and its echo in the Eucharistic cup. This emphasizes the difference between "berith" as a covenant and "berith" as a commandment or statute. Bloodless covenant are not testaments in the full biblical sense of the word. The idea of a testament as a bloodline expresses the highest seriousness of mutual testamentary obligations. That is, a Testament is an inviolable contract, the non-fulfillment of which threatens death. An additional feature of the testament, as shown in the article, was the theophanic Presence. It manifested itself not only at the time of the covenant, but also in an invisible way throughout its validity. The establishment of a covenant relationship has always been associated with theophany and could not have been otherwise, because the covenant is always personal, so God considered it necessary to show a personal presence at this crucial time. The author proves that in all pre-Christian covenants there is a single prototype line that was revealed in Jesus Christ. By the faith and merit of the ancestor, his descendants enter into the covenant and enjoy the benefits and blessings of their predecessor, as well as inherit all his obligations to God. The people of the New Testament enjoy all the benefits and advantages not because of their own merits, but only because of the merits of Jesus. The sign of entering into the Covenant of Jesus is water baptism (Col. 2: 11-13), which, as an external action, plays the role of a spiritual sign that indicates spiritual circumcision as a clipping of all sins. Thus, the intertextual analysis of the New Testament and Old Testament texts revealed the typos of Lord's Supper and shows the Christ as a single one, who determines the conditions of the covenants and makes it valid. У статті аналізуються типоси Вечері Господней, або євхарістії у Старому Заповіті. Для цього використовуються прийоми інтертекстуальної герменевтики, яка пов’язує лексичні одиниці різних взаємопов'язаних текстів для їх усебічного розуміння. Одним із найбільш виразних відгуків Вечері Господньої в Старому Заповіті є уявлення про Заповіт і пов’язана з ним ідея зміни Заповіту. Автор, аналізуючи поняття заповіту та вживання цього терміну у стародавніх текстах, приходить до висновку, що вживання слова berith у біблійному тексті неможливо ототожнити лише з поняття договору, зв’язку (тобто суто завітом) або тільки з поняттям закону, постанови, статуту. Його варто сприймати цілісно, поєднуючи різні значення цього поняття, тобто заповіт описує ідею специфічного союзу, який має характер кровної постанови. Тому на основі біблійних уявлень поняття заповіту в широкому значенні можна подати як стосунки Бога і людей, які можна описувати як ініційований Богом договір особистісно-корпоративного характеру, що передбачає взаємні зобов’язання. Саме вони характеризуються обумовленою незмінністю та супроводжується знаками, свідченнями і спеціальною процедурою. Тому в старозаповітний період, користуючись прийнятою методологією, можна впевнено говорити лише про заповіти з Ноєм, Авраамом і Мойсеєм, які розкрилися і виявили свою внутрішню, духовну сутність у Новому Заповіті Ісуса Христа. Тільки у цих випадках виявляються ознаки заповітних стосунків у вузькому значенні слова, а саме: Божа ініціатива, особистісно-корпоративні взаємини, обумовлена незмінність та обов’язкова комеморативність. Інші стародавні заповіти не містять релігійній спрямованості і не є євхаристичними прототипами. Важливою ознакою типосів Вечері Господній у Старому Заповіті є їх кровний характер. Усі вони супроводжувались пролиттям жертовної крові, що вказувала на жертву Христа та на її відлуння у євхаристичної чаші. Цим підкреслюється відмінність berith як заповіту від berith як заповіді або статуту. Безкровні заповіти не є заповітами в повному біблійному розумінні цього слова. Ідея заповіту як кровних зав’язків висловлює найвищу серйозність взаємних заповітних зобов’язань. Тобто заповіт є непорушним договором, невиконання зобов’язань якого загрожує смертю. Додатковою ознакою заповіту, як показано у статті, була теофанічна Присутність. Вона проявлялася не тільки в момент укладення заповіту, а й невидимим чином увесь час його дії. Встановлення заповітних стосунків завжди було пов’язане з теофанією і не могло відбуватися інакше, оскільки заповіт завжди має особистісний характер, тому Бог вважав за необхідне проявити особисту присутність у цей відповідальний момент. Автор доводить, що у всіх дохристиянських заповітах простежується єдина прообразна лінія, яка розкрилася в Ісусі Христі. За вірою і заслугами родоначальника його нащадки входять у заповіт і користуються перевагами і благословеннями свого попередника, а також успадковують всі його зобов’язання перед Богом. Люди Нового Заповіту користуються всіма благами і перевагами не з огляду на свої заслуги, а лише за заслугами Ісуса. Знаком входження в Заповіт Ісуса є водне хрещення (Кол. 2: 11-13), яке, як зовнішня дія, відіграє роль духовного знака, що вказує на духовне обрізання як відсікання всіляких гріховних проявів. Таким чином інтертекстуальний аналіз новозаповітних та старозаповітних текстів, які вказують на Вечерю Господню дає можливість побачити єдність усіх заповітів та єдиного Заповідача, який визначає умови заповіту та встановлює його. |
|---|---|
| ISSN: | 2617-9792 |
| Enthält: | Enthalten in: Ukrai͏̈ns'ke relihijeznavstvo
|
| Persistent identifiers: | DOI: 10.32420/2020.91.2140 |